Іспанський енергетик електроенергетичної компанії AccionaРафаеля Матео негативно ставиться до ідеї ввозити в Європу водень з інших країн. Електричні компанії зацікавлені у максимальному збільшенні своїх потужностей ВІЕ, які можна використовувати також для виробництва зеленого водню. Про це повідомляє Recharge.
“Перевага відновлюваних джерел енергії та зеленого водню полягає в тому, що вони локальні, використовують автономні ресурси – тому кожна країна може забезпечувати свою власну низьковуглецеву енергію за стабільними цінами протягом 30 років”, – говорить Матео. Відповідно, імпорт водню з таких місць, як Чилі та Австралія – це просто «божевілля», вважає він.
«Європа щомісяця імпортує викопне паливо на 22 мільярди євро, ми залежимо від інших країн, таких як Росія. Тобто ми в руках третьої сторони — і третя сторона встановлює ціну на газ… Ми страждаємо від волатильності цін… Єдиний спосіб уникнути волатильності — це ширше розповсюдження відновлюваних джерел енергії — прискорення розгортання відновлюваних джерел енергії для зниження залежності — та отримання стабільних цін на вітрову , сонячну енергію та зелений водень, – наголосив він. – Я думаю, що якщо ви можете мати своє власне джерело енергії – електрика плюс зелений водень – немає сенсу імпортувати викопне паливо».
Рафаель Матео запевняє, що Acciona Energía може виробляти зелений водень на своїх ключових ринках в Іспанії та Португалії за «дуже конкурентними цінами» порівняно з іншими регіонами Європи, де вітри та сонячне випромінювання не такі сильні. Проте він не переконаний, що експорт іберійського водню в інші європейські країни має комерційний сенс через високу вартість транспортування водню, і вважає, що було б розумніше виробляти зелений водень там, де він використовуватиметься.
Acciona Energía веде переговори з потенційними клієнтами про спільне розміщення зелених водневих установок потужністю близько 1 МВт, що працюють від вітрової або сонячної генерації, на їх промислових об’єктах, Це позбавить необхідності перевозити H2 на великі відстані, що знизить витрати.
Як відомо, європейські країни збираються не лише виробляти водень, а й купувати його на зовнішніх ринках. У нещодавній доповіді IRENA зазначається, що транскордонна торгівля воднем у світі має значно зрости, і вже сьогодні понад 30 країн та регіонів планують активну торгівельну діяльність. Деякі держави, які мають намір імпортувати водень, вже розгортають спеціальну водневу дипломатію. До таких відносяться, наприклад, Японія та Німеччина.
У той же час, деякі експерти дивляться на перспективи імпорту водню скептично. У вересні 2020 року британська консалтингова компанія Aurora Energy Research представила дослідження “Водень в енергосистемі Північно-Західної Європи”. За її розрахунками, імпорт водню немає економічного сенсу, навіть із сонячних країн. Такі фактори, як висока витрата води для виробництва водню або надійність постачання, навіть не виходять на перший план. Транспортні витрати вбивають економіку проектів.
У листопаді 2020 року у ФРН була опублікована доповідь «Оцінка переваг та недоліків імпорту водню в порівнянні з вітчизняним виробництвом», підготовлена спільно Вуппертальським інститутом клімату, навколишнього середовища та енергетики та DIW Econ. Автори підрахували, що імпорт водню морським транспортом немає сенсу з економічних причин, оскільки потребує енергоємного зрідження.
Німецький аналітичний центр Agora Energiewende також вважає, що покупки водню на глобальному ринку є недоцільними (транспортні витрати занадто великі), імпорт доцільно обмежити відновлюваним синтетичним паливом.
